Про синдром відкладеного життя останнім часом багато говорять психологи. І більша частина українців опинилася під тиском цього синдрому. "Я потім поїду у подорож/піду у відпустку", "Почну жити для себе, коли закінчиться війна", "Моє щастя потім, спочатку справи/діти/кар'єра/батьки" - якщо ви почали казати собі подібні фрази, то у вас теж з'явився цей сумний супутник - синдром відкладеного життя. Що ж таке синдром відкладеного життя, чому він у житті українців і у людей по всьому світові та як це впливає на психологічний стан, РБК-Україна поговорило з психологом сервісу Betobee, ЕФТ терапевтом та СЕТА консультантом Володимиром Цельнікером. Що таке синдром відкладеного життя? Це стан, у якому людина відкладає активне життя на "колись потім". І замість того, щоб проживати моменти, актуалізувати свої прагнення і мрії, людина ніби чекає дозволу на дію і реалізацію. Цей дозвіл може бути зовнішнім ("Коли похвалять на роботі або у сімʼї", "Колись після війни", "Після періоду нестабільності") або внутрішнім ("Коли я стану кращим професіоналом, кращим партнером у стосунках", "Коли зникне тривога або сум"). "Людина яка проживає сидром відкладеного життя, можна сказати, що існує і живе у стані "тимчасового виживання", де щоденна рутина замінює справжнє життя. А бажання і важливі речі відкладаються на потім, іноді на роки, або навіть на все життя", - пояснює експерт. Більш глибинно - це спосіб вижити, коли здається, що жити повноцінно і "дихати вільно" - "не на часі". Така психологічна стратегія може народжуватись в умовах нестабільності, втрати безпеки, тривалого стресу. Це може буде внаслідок стресу через НДД (несприятливий дитячий досвід), внаслідок стресу на роботі, в житті, внаслідок війни. Чому ми відкладаємо життя "на потім" Психолог пояснює, що це не лінь, і не слабкість людини. Це наслідок пережитого досвіду, який активував у психіці програму виживання, зберігання. І досвід, який може активувати такий стан може бути різний. Війна та тривала нестабільність Психіка вчиться, що треба багато життєвих процесів "поставити на паузу". Бо кожен день сприймається, як нестабільний і загрозливий. І це форма адаптації: "Зараз не до моїх сакральних бажань, бо треба вижити" Патерни з дитинства У багатьох із нас не було у дитинстві моделі того, як жити для себе. Була більше розповсюджена модель "Спершу треба зробити всім добре, всім догодити, а потім в останню чергу щось зроблю для себе". Коли людина бачить таку поведінку у батьків, або вони навіть її цьому вчать, то цей механізм переноситься у доросле життя. Підсвідома заборона на радість Буває і так, що людина не дозволяє бути собі щасливою. Тому що навколо стільки горя, болю: війни, катаклізми, несправедливість. Активується програма провина того, хто вижив: "Як я можу радіти, коли іншим погано, коли інші страждають від несправедливості?" Уникнення невдачі Буває так, що простіше не починати та не проживати невдач або неідеально реалізованих мрій і планів. Тоді, щоб уникнути звинувачувального голосу внутрішнього критика: "Ну ось, знов помилка, як завжди! Тільки це ти і можеш!", людина може уникати починати якісь дії у бік реалізації планів. Як позбутися цього синдрому та почати жити? "У той час, коли одні відкладають своє життя на потім, інші - навпаки, сміливо (як здається зі сторони) дозволяють собі жити по справжньому і робити те що для них важливо, і не відкладати це на безвік", - каже фахівець. Ось які фактори можуть підштовхнути знайти в собі сили до дій: Усвідомлення тимчасовості життя Іноді досвід втрат (дому, стабільності й т.д.) може зʼявитися глибокій внутрішній інсайт: "Це моє життя, тут і зараз. І іншого вже не буде. Тож я обираю жити тут і зараз" Досвід терапії або внутрішньої роботи Людина, яка пройшла через терапію, часто вчиться краще чути себе, розпізнавати свої обмеження та виходити за їх межі - не чекаючи "ідеального моменту". Досвід наповнення емоційним ресурсом Часто люди, які сміливо та активно актуалізують свої потреби та бажання, це люди які мали досвід безпеки й атмосфери любові та прийняття у дитинстві, або вже в дорослому віці (в класних стосунках, в терапії). Тож навіть які людина зростала в умовах НДД (несприятливого дитячого досвіду), вона все одно може наповнитися цим ресурсом і досвідом у дорослому житті. Покроковий вихід з синдрому відкладеного життя За словами Володимира Цельнікера, є дієвий покроковий план, який допоможе вийти з цього синдрому та почати повноцінно жити, попри важкий період, війну та невизначеність навколо.
- Усвідомте та визнайте
- Поставте собі питання
- Дайте собі маленькі дозволи
- Робіть "щось живе і справжнє" щодня
- Самоприйняття
- Що таке літня депресія та як спека може руйнувати психіку
- Що робити, коли ви перестали відчувати емоції та радість від життя
- Як легко переробити усі справи, що ви відкладали тижнями та місяцями